Сили оборони України – інституція, якій українці довіряють найбільше від початку повномасштабного вторгнення росії. Військовослужбовці Збройних Сил України та ветерани війни проти росії є групами, до яких переважна більшість громадян висловлює позитивне ставлення (відповідно 94% і 92,5%) (Разумков Центр, 2025), а 77% вважають, що суспільство поважає ветеранів (Ukrainian Veterans Fund & Rating Group, 2025).
Однак лише 12% самих ветеранів відчувають, що їх однозначно поважають (Ukrainian Veterans Fund & Rating Group, 2025), і лише 32% роботодавців узагалі розглядали б найм ветерана (OLX Робота & European Business Association, 2026). І це тоді, коли ветерани вже становлять близько 6% населення (≈1,8 млн осіб), і ця частка зростатиме (Міністерство у справах ветеранів, 2026). Якщо двері на ринок праці зачинені, ціну платять і ветерани, і їхні родини, і економіка, якій бракує людей.
Проблему важко виміряти, бо люди відповідають так, як «правильно» (Horiuchi et al., 2022), і ніхто не скаже вголос: «Я оцінюю кандидата нижче, бо він воював». Тому я вирішила дослідити вибір, а не лише думку.
У межах своєї магістерської роботи в Лондонській школі економіки я провела експеримент: запропонувала учасникам та учасницям опитування уявити себе рекрутерами та оцінити, кого з запропонованих уявних кандидатів вони б скоріше відібрали на посади проєктного менеджера та програмного інженера. 323 працевлаштовані українці з вищою освітою розглядали пари майже ідентичних профілів: однаковий вік і стать, схожа освіта, перше місце роботи, рівень роботодавця та поширені українські імена. Різниця була одна. У резюме з'являлася лише військова посада, наприклад, «стрілець», або в описі профілю було прямо написано: «ветеран російсько-української війни». Учасників питали, кого, на їхню думку, рекрутер запросив би на співбесіду (питання від третьої особи допомагає зменшити соціально бажані відповіді; Horiuchi et al., 2022). Приклади профілів розміщені нижче.

Зображення 1. Приклад профілю із бойовим досвідом за останні 4 роки.  Зображення 2. Приклад профілю із використанням статусу “ветеран російсько-української війни” та бойовим досвідом за останні 4 роки

Результат однозначний: сигналізування військового досвіду та ветеранського статусу зменшує шанс бути обраним для подальшого інтерв'ю. Коли в резюме не було військового сигналу, профіль кандидата обирали приблизно в 65% випадків. Коли з'являлася сама військова посада, цей показник знижувався до 38% (−27,6 в.п., 95% ДІ [−33,6; −21,6], p < .001). Ідентичність «ветеран російсько-української війни» також знижувала шанси отримати запрошення на інтерв'ю на вакансію до 46% (−19,9 в.п., 95% ДІ [−25,7; −14,1], p < .001). Посада, на яку претендував кандидат, майже не впливала на результат: «штраф» був однаковим і для проєктного менеджера, і для програмного інженера.

Що пояснює цей вибір? 
Для аналізу я використала модель змісту стереотипів (Stereotype Content Model; Fiske et al., 2002). Згідно з нею, ми оцінюємо групи за двома осями: чи добрі в людей наміри щодо нас (тепло) і чи здатні вони їх реалізувати (компетентність). Компетентність я адаптувала до українського контексту як емоційну компетентність – уміння зберігати спокій під тиском і під час конфлікту (Abele et al., 2021). Ветеранів оцінили як теплих (M = 5,37 з 7, SD = 1,26). Їхню емоційну компетентність оцінили нижче (M = 4,87 з 7, SD = 1,39). Обидва показники вищі за середину шкали, тобто загалом ставлення захоплене й доброзичливе. Однак усередині нього є стійкий патерн: симпатії більше, ніж довіри до стійкості. Це легкий відтінок патерналізму (Cuddy et al., 2007; Fiske et al., 2002): учасники експерименту вважають, що ветеран «хороша людина, але з нею може бути непросто».
Ще краще це видно на шкалі соціальної дистанції (social distance scale; Bogardus, 1933; Yoshii et al., 2014). Респонденти спокійно уявляли ветерана сусідом (5,47 з 7), колегою за обідом (5,92), навіть поруч зі своєю дитиною (5,52). Комфорт помітно падав лише в одному сценарії: коли з ветераном треба посперечатися або владнати конфлікт (4,41). Ця різниця найсильніша в усьому дослідженні, і сценарій конфлікту статистично відрізняється від усіх інших. Людям не заважає, що ветеран поруч. Їм некомфортно з ним сперечатися.Саме це враження пов'язане з вибором: чим стабільнішим і комфортнішим здається кандидат, тим частіше його обирають (обидва зв'язки p < .001;).
Що впливає на уявлення про кандидата з бойовим досвідом?
Я перевірила, чи залежить розмір «штрафу» від характеристик самих учасників експерименту: статі, професії, пов'язаної з людьми, наявності родичів чи друзів на службі та ветеранів в оточенні. Більшість із них розмір упередження не змінювала (стать: p = .811; близькість до військової служби: p = .960; робота з людьми: p = .381; знайомство з ветераном: p = .460).
Єдиний виняток – власний досвід волонтерства (p = .017). Волонтери бачили ветеранів стабільнішими й комфортнішими, і саме ці два враження пояснюють приблизно 35% і 27% ефекту волонтерства відповідно (медіація). Це важливо ще й тому, що у вибірці 76% учасників мали волонтерський досвід, тоді як серед населення загалом їх менше. Тож у ширшому суспільстві «штраф», найімовірніше, більший, ніж показав експеримент.
Наявність ветерана в колі спілкування не змінювала вибір напряму, але впливала через сприйняття: люди, які знають ветерана особисто, вважають ветеранів і стабільнішими (b = 0,33, p = .004) і комфортнішими (b = 0,46, p < .001). Це узгоджується з теорією міжгрупового контакту: упередження слабшає, коли ми маємо реальний досвід взаємодії з людьми з іншої групи (Allport, 1954; Pettigrew & Tropp, 2006).Найнеочевидніший результат стосується статі. Жінки відчували значно більший комфорт поруч із ветеранами, ніж чоловіки (b = 0,42, p < .001), а також оцінювали їх як тепліших (b = 0,27, p = .018). Однак у самому виборі резюме жінки й чоловіки не відрізнялися. Статистично це схоже на «маскування»: тепліше сприйняття підштовхує жінок частіше обирати ветерана, але якийсь інший, невиміряний у дослідженні, чинник тягне їхній вибір у протилежний бік, і ці два ефекти нейтралізують один одного. Отже, тепле ставлення ще не гарантує рішення на користь ветерана.
Висновок звучить обнадійливо. Упередження тримається не на ворожості й не на загальному нерозумінні, а на одному конкретному переконанні: що ветеран може бути емоційно нестабільним і що з ним буде важко, коли виникне стрес чи конфлікт. Частина учасників прямо писала про це у відкритих відповідях: «А якщо ПТСР? А якщо травми?». Це переконання стосується не компетентності, не мотивації і не цінностей кандидата. Воно стосується лише того, як людина поводитиметься в складній ситуації.

Що це означає на практиці?

Повага і відмова можуть уживатися в одній голові. Найбільша загроза для реінтеграції ветеранів – не ворожість, а ввічлива відстороненість. Бар'єр для ветеранів полягає не в ненависті, а у вузькому, конкретному й виправданому сумніві, з яким ми, як суспільство, маємо поступово працювати.

*Дослідження має низку обмежень. Вибірка нерепрезентативна: учасників (N = 323) залучали через особисті та академічні мережі, а не випадковим відбором. Усі вони мають вищу освіту, переважно працюють «білокомірцевими» фахівцями, а частка людей із волонтерським досвідом (75,9%) значно вища, ніж у середньому по країні. Старші респонденти представлені недостатньо. Дев'ять пар резюме були зафіксовані заздалегідь, тому результати варто читати як середню різницю в межах цього конкретного набору порівнянь, а не як точну оцінку для всієї популяції. Учасники оцінювали уявних кандидатів у ситуації «без наслідків» і відповідали на питання від третьої особи. Тож результати відображають очікування щодо рішень рекрутерів, а не фактичну поведінку роботодавців. Можливо також, що через соціальну бажаність реальний розмір упередження ще більший. Українські версії шкал Stereotype Content Model і соціальної дистанції були перекладені й адаптовані, але окремо психометрично не валідовані. Щоб підтвердити висновки, наступним кроком має стати дослідження з реальними роботодавцями та рекрутерами на ширшій вибірці і з більшою кількістю професій.